Книга Льюїса Керола, напевно, одна з найбільш феноменальних книг за останні 200 років. Її обговорюють квантові фізики, психологи й художники у нескінченних читаннях, відкриваючи нові неймовірні взаємозв’язки. До такого снаряду ми підходили дуже обережно, тим більше без досвіду подібних сценографічних робіт. Хоча, будь-яка архітектура є, у певній мірі, сценою театру.

У цій книзі пересікаються відразу декілька важливих перетворень, які й словами не просто описати. Передати їх мовою кінематографії з усіма спецефектами й технологіями можливо, але ще складніше. А поставити це в театрі для статичної сцени без механізації було вкрай важко.

Схема фасада

Практично всі куточки сцени були інтерпретовані й задіяні трупою у різноманітних сюжетах. Це забезпечило рух у просторі від авансцени в глибину. Відбувається постійна зміна масштабів та героїв, які задають феноменальність «керолівських» перевтілень.

Елементи

Ми поєднали три компонента: італійську театральну традицію пізнього ренесансу з посиленою перспективою, зворотну перспективу візантійської ікони та частково конструктивістську мову. Вийшло парадоксальне поєднання протилежних масштабів і точок зору, що знаходяться в один час, в одному місці. Воно накладається на досить рутинну для багатьох городян атмосферу бару або кафе, додаючи нотку повсякденності в площину тягучого мінливого простору.

Декорації були зроблені в один дубль, і весь театральний перформанс досить швидко під них підлаштувався.

Розріз 1-1

Розріз 2-2

Посилена перспектива

Театр Олімпіко. Віченца. Паладіо.