На заході міста Миколаїв у 70-ті роки на березі Бузької затоки було намито 130 га суші, звідки й береться назва мікрорайону – Намив. Забудова півострова почалася у 80-ті роки та являє собою класичну мікрорайонну типологію без чіткої міської сітки з безсистемними та хаотичними просторами. Крім того, це місце відрізане від основної частини міста промисловою залізницею і має лише один транспортний зв’язок, по якому в часи пік утворюються затори.
Основними цінностями існуючого стану району є ще недоторкані природні ресурси: коса, що має довжину більше ніж 1 км та набережна, з яких відкриваються види на широку ріку та незабудований протилежний берег.
Генеральний план міста показав, що наявні проблеми згодом не вирішаться, тому основною метою проекту стало інтегрування в контекст таким чином, щоб дати теперішнім і новим жителям місце для активного життя та стати тригером розвитку району в цілому.
Проаналізувавши декілька варіантів забудови, ми зупинилися на тому, який відповідає основним запитам: найефективніша сітка вулиць, розкриті до водного ресурсу двори, великий пішохідний простір, що з’єднує місто і набережну, та кращі інсоляційні показники.
В результаті ми маємо:
+Замкнуті або напівзамкнуті двори без машин, деякі з них дають можливість жителям бачити краєвиди затоки.
+Пішохідний озеленений простір з громадською площею без машин та нову сформовану набережну для всього міста з максимальною доступністю до води.
+Громадську забудову, що дасть всім жителям мікрорайону можливість працювати в офісах та користуватися всіма необхідними сервісами на території комплексу, такими як спортивна, торгова, культурна тощо.
Протестувавши різні варіанти профілів вулиць і дворів ми прийшли до мінімуму проїзної частини, та великої кількості пішохідних добре озеленених зон уздовж вбудованих сервісів, а також велодоріжок.
