Незважаючи на те, що місце, де незабаром з’явиться цей будинок, знаходиться в межах Києва, з усіх боків його оточує сосновий ліс. При цьому, одна з його смуг виконує роль шумозахисту, оскільки поблизу проходить жвава траса.
З огляду на те, що будинок розрахований на п’ятьох людей, ми обрали досить просту планувальну схему, умовно розділивши його на «будиночки» для дітей і батьків по обидва боки, та спільний простір посередині.
Ми вибрали горизонтальне одноповерхове компоновання, оскільки не хотіли конкурувати з вертикальною лінією дерев, що знаходиться на ділянці, а навпаки – бажали підкреслити її.
Для того, щоб підкреслити спільність форми, ми вдалися до «шкіри» цього будинку, яка, де слід, стає перфорованою, а фрагментами – злегка втиснутою, створюючи загальний орнамент із сіро-коричневої цегли. Цегляна мурівля також «заповзає» у внутрішні простори.
Ландшафт поперечної частини ділянки має перепад висоти понад метр. Завдяки цій природній особливості нам вдалося досить цікаво підійти до створення входу та в’їзду на ділянку. Таким чином, у будинок можна потрапити двома шляхами: по плавному пандусу або ж по сходах, які знаходяться під навісом.
Спільна зона має розмитий кордон між своєю внутрішньою і зовнішньою частиною. Покриття підлоги терраццо в обох частинах підкреслює єдність цієї зони. Внутрішня частина у теплу пору року є одним цілим із зовнішньою, трансформуючись у відкриту терасу, яку можна використовувати впродовж півроку. Зовнішня частина спільної зони, де знаходиться басейн, артикулюється лавкою-парапетом, що є не тільки бар’єром між перепадами рельєфу, а й місцем для проведення часу.
На прикладі планування Палацу Медічі у Флоренції, ми знайшли відповідність між програмою й пропорціями кімнат, з точки зору їх фізичних розмірів у плані. Таким чином, висота спільної кімнати стала на один метр вище дитячих, а майстер спальня опинилась у проміжних висотах. Не дивлячись на те, що ми отримали три різні висоти за рахунок градуювання просторів, всі кімнати знаходяться під одним пласким горизонтальним дахом.
