Руслана Барс – архітекторка, яка співпрацює з бюро “Дроздов та партнери” вже більше трьох років. На її думку, не може бути кращого навчання, ніж постійна та різноманітна практика, а кожен проєкт бюро – це як нова сторінка в житті. Знайомимо вас з Русланою ближче:

Чому ти обрала архітектуру? 

Певним чином це було прагматичним рішенням. З дитинства я мала хист до творчості – щось ліпила, трохи малювала, іноді плела. Завдяки постійній практиці та навчанню на спеціальних курсах, під час шкільного життя я найбільше розвивалась у малюванні. Водночас у мені росла любов до математики, а згодом і до інших точних наук, таких як геометрія, алгебра, фізика та хімія.
Коли вже почалися роздуми та розмови про майбутню професію, поступово, за допомогою батьків, я зрозуміла, що архітектура – це професія, що найкраще поєднує між собою творче та аналітичне мислення. До того ж, все дитинство мені подобалось дивитися всілякі телепередачі про ремонти, будівництво, або роздивлятись журнали з світлинами різноманітних будинків.

Де ти здобула свою освіту? Чи закінчилась твоя освіта на цьому? 

Моя освіта розпочалась у 13 років з Харківського коледжу будівництва та архітектури, де я провчилась 4 роки, отримавши диплом з відзнакою, який дав мені можливість не гаяти часу та вступити одразу на третій курс Харківського національного університету будівництва та архітектури. В університеті я здобула спочатку диплом бакалавра, а потім магістра.

На даний момент основне моє навчання – це робота над реальними проєктами. На мою думку, не може бути кращого навчання, ніж постійна та різноманітна практика. Але я не виключаю можливості в майбутньому продовжити своє навчання саме в університеті.

Які хард та софт скіли на твою думку в тебе найбільше розвинуті?

Тут буде цікава історія про трансформацію.
Я маю певну рису характеру, яка може сильно заважати в житті. Полягає вона в тому, що я дуже швидко “загораюсь” чимось новим і починаю активно, але не надто довго це вивчати. Раніше це заважало мені, бо розсіювало мою увагу на купу не актуальних для мене речей. Але я навчилась це використовувати в рамках своєї роботи. Немає однакових проєктів, постійно доводиться зіштовхуватись з чимось новим та досліджувати це. Тут і допомагає моє періодичне бажання щось пізнавати. Як висновок, я можу це назвати вмінням вчитись, бо я швидко зацікавлююсь новою актуальною темою, за рахунок певного рівня азарту я дуже швидко знаходжу потрібну інформацію і одразу використовую її на практиці. Завдяки цьому я можу досить швидко розвиватись, що є надважливим в будь-якій професії. 

Скільки років ти вже працюєш у сфері архітектури?

Безперервно я працюю вже більш ніж шість років. Як тільки я вступила до університету, то знайшла свою першу постійну роботу в невеличкому бюро Харкова. Потім було ще одне бюро, в якому я пропрацювала два з половиною роки, а коли розпочалась пандемія, я прийшла працювати в “Дроздов та партнери”. По теперішній час я працюю тут вже три з половиною роки. 

Фото: Марго Дідіченко

Що в роботі приносить тобі найбільше задоволення?

Мінливість. Мені дуже складно зберігати відчуття комфорту та задоволеності, коли нічого не змінюється. А кожен новий проєкт — це як нова сторінка в житті. Це не дає загрузнути в рутині.

Що важливо в роботі архітекторки?

Вміння адаптувати своє мислення під різні умови проєктування. 

Я вже згадувала вище, що не існує однакових проєктів. Кожен наступний відрізняється від попереднього умовами, потребами замовника, командою, дедлайнами… Відповідно, треба вміти швидко перелаштовувати себе на нові задачі та ритми, аби не гаяти часу. А також, звісно, вміти швидко шукати та засвоювати нову інформацію. Саме поєднання цих двох аспектів може дозволити максимально ефективно використати час на створення якісного продукту.

Якими проєктами тобі найбільше подобається займатися?

Моє серце належить урбаністичним проєктам. Щоразу, коли я чую, що до бюро надійшло замовлення на розробку котеджного містечка чи якогось житлового кварталу, то сподіваюсь стати частиною команди, яка буде над цим працювати. З ранніх років для мене архітектура була не так про будинки, як про простір, у якому вони будуватимуться. Жодна будівля не може існувати без якісно спроєктованого оточення. 

Коли я ходжу по Харкову, Львову чи іншому місту, то спершу звертаю увагу на те, як, наприклад, облаштована пішохідна частина вулиці, а вже потім на саму архітектуру. 

Який проєкт бюро “Дроздов та партнери” твій улюблений?

Мені важко виділити якийсь один проєкт, бо є ті, в яких я брала участь і дуже їх люблю, а є ті, в яких не було моєї частки роботи, але дуже хотілося б мати той досвід.
Але я точно можу виділити єдиний  проєкт, у якому вектор уваги вперше був не на людях — це кінний клуб в Харкові. Більшу частину своєї роботи в бюро ми виконуємо, ставлячи собі запитання: “як у цьому просторі буде почуватися людина?”, а тут – зовсім інша історія. Тут – про коней. Це якийсь абсолютно новий рівень аналітики, адже ми багато знаємо про комфортний простір для людей, а тут потрібно уявляти комфортні умови для зовсім інших істот. Я б дуже хотіла в майбутньому попрацювати з настільки нестандартними задачами.

Якими архітекторами/-ками ти надихаєшся? 

Я надихаюся тими спеціалістами/-тками, чиї проєкти відповідають моєму запиту для наслідування. Тобто, коли переді мною стоїть певна задача, але я не маю власного досвіду, то можу звернутися по певне “натхнення” до вже існуючих реалізацій подібних задач. А список таких архітекторів/-ок та бюро, до яких можна звернутись — безкінечний. До того ж, він постійно поповнюється. 

Що ще тебе надихає?

Зараз мене надихає думка про те, що будучи архітекторкою, я можу вплинути на розвиток та відбудову України після закінчення війни, приймаючи участь у корисних проєктах. І це стосується не лише професійної діяльності і не лише відбудови — якщо в мене з’являється будь-який інший шанс залучити власні сили у нашу перемогу, тоді я ним обов’язково користуюсь.

І найголовніше — це мої коти, які після завершення робочого дня дають мені свою котячу любов та відновлюють мій психологічний ресурс.

Який етап в архітектурному проєктуванні тобі подобається найбільше?

Найбільше я кайфую від процесу продакшену, коли вже є сформована ідея проєкту, і залишається лише знайти “мову подачі” та реалізувати її таким чином, щоб наша концепція стала повністю зрозумілою. Адже якою б крутою не була ідея, важливо її повноцінно представити. 

Що в роботі бюро “Дроздов та партнери” тобі найбільше подобається?

Безпосередньо про роботу я вже згадувала багато, тому хочу в цьому питанні згадати про щось більш “життєве” – соціалізацію. 

У мене дуже різні колеги, у кожного і кожної є власний характер, бачення, вподобання, манери… І вміти знаходити щось спільне із кожним/-ою – це дуже крута навичка, яка допомагає не лише в роботі, а й житті. При всій цій величезній різниці між нами, ми зберігаємо теплу атмосферу в команді. Це свідчить про високий рівень емоційного інтелекту колективу, а також впливає на можливість вибудовувати конструктивні бесіди під час роботи. Звісно, що не все так ідеально, і в нас бувають суперечки, але це нормально і ми вміємо з цим працювати.

Якими проєктами ти б хотіла займатися в майбутньому?

Мене приваблює масштабність. Можливо, це щось про задоволення власного его, але мені дуже приємно розуміти, що після реалізації, мої проєкти матимуть певний вплив на середовище, а також слугуватимуть прикладом якісного продукту для інших забудовників, тобто задаватимуть певну тенденцію розвитку. Мабуть через це я частково і полюбляю займатись урбаністичними проєктами. 

На твою думку, що буде важливим у майбутній відбудові України?

Вміння вчитись на помилках, яке стосується абсолютно всього. Ми нарешті зрозуміли, з ким можемо будувати дружні стосунки, але попереду ще багато надважливих уроків, які нам, як суспільству, ще тільки доведеться засвоїти.
Що стосується конкретно нашої сфери, то громадянам та владі треба прийти до розуміння, яким є безпечне та комфортне місто. Потрібно придивлятись до сучасних тенденцій розвитку вже сформованих великих міст із досвідом трансформацій, а також зрозуміти, як зробити простори, в яких ми живемо, безпечними та здатними стати захистом від нової потенційної агресії.
Проте лише прикладів є недостатньо, нам треба вміти аналізувати та бачити, що саме не так з нашими містами, і як вони мають трансформуватися.